Охорона праці в галузі природоохоронної діяльності

Лекція 3. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці в галузі природоохоронної діяльності. Загальні вимоги безпеки в галузі.

План

1.  Системи управління гігієною та безпекою праці.

2.  Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці в галузі природоохоронної діяльності.

3.  Методи регулювання параметрів повітряного середовища. Вимоги до систем санітарно-гігієнічного забезпечення.

4.     Вимоги до безпеки виробничого обладнання та виробничих процесів.

5. Особливості заходів електробезпеки на підприємствах.

1.  Системи управління гігієною та безпекою праці.

Згідно зі ст.7 Закону України "Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення", завданням адміністрації підприємств є розробка і проведення санітарних та протиепідеміологічних заходів, здійснення контролю за підтримкою вимог санітарних норм та інформування органів державної санітарної епідеміологічної служби про надзвичайні ситуації. Особливо високий ступінь ризику є на підприємствах нафтогазового комплексу, добувної та хімічної галузей промисловості, будівельної індустрії. З цією метою, підприємства всього світу впроваджують в себе системи управління професійною безпекою та здоров'ям, орієнтуючись на вимоги міжнародного стандарту OHSAS 18001.

Система управління гігієною та безпекою праці (ГіБП) - це частина загальної системи управління, яка спрямована на ідентифікацію небезпек, оцінку та управління ризиками у сфері гігієни та безпеки праці, що пов'язані з діяльністю організації.

Вимоги до системи управління гігієною та безпекою праці (ГіБП) встановлені у міжнародному стандарті системи менеджменту гігієни і безпеки праці OHSAS 18001:2007 "Occupational health and safety management systems – Requirements". В Україні діє відповідна версія національного стандарту ДСТУ OHSAS 18001:2010 "Системи управління гігієною та безпекою праці. Вимоги".

Система управління гігієною та безпекою праці (ГіБП) є інструментом, який дає організації наступні переваги:

·  зменшення кількості випадків заподіяння шкоди персоналу за рахунок запобігання та контролю за небезпечними виробничими чинниками на робочих місцях;

·  зменшення ризику нещасних випадків, що призводять до серйозних наслідків;

·  поліпшення мотивації персоналу за рахунок задоволення зростаючих очікувань співробітників;

·  зменшення матеріальних втрат, які виникають внаслідок нещасних випадків та простоїв виробництва;

·  можливість створення інтегрованої системи управління якістю, екологічного керування, здоров'я та безпеки;

·  забезпечення відповідності діяльності законодавства в галузі здоров'я та безпеки на виробництві;

·  покращення іміджу організації.

2. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці в галузі природоохоронної діяльності.

Для об'єктів, окремих будинків і споруд, що є джерелами різноманітних загроз для організму людини та довкілля, передбачений санітарний захист. Такий захист враховує потужність об'єкта, умови здійснення технологічних процесів, характер і кількість шкідливих, токсичних речовин і речовин з неприємним запахом, шум, вібрацію, електромагнітні хвилі, ультразвук, радіацію та інші небезпечні чинники, які впливають на навколишнє середовище. Оптимізація цих чинників на виробництві забезпечується гігієнічними нормативами та санітарними рекомендаціями.

Важливими у санітарному законодавстві є такі документи:

·  СН 245-71 “Санітарні норми проектування промислових підприємств”. Цей документ регламентує санітарні умови праці, санітарну класифікацію виробництв, допустимі рівні шкідливих виробничих чинників, вимоги до проектів технологічних процесів, обладнання, виробничих будівель та споруд.

·  ДСП 173-96 "Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів".

·  Державні санітарні норми та правила "Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу" - наказ № 248 від 08.04.2014р.

·  ДСанПіН 173-96 “Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів”.

·  ДСН 3.3.6-037-99 - “Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку”.

·  ДСН 3.3.6-039-99 - “Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації”.

·  ДСН 3.3.6-042-99 - “Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень”.

·  Санітарні правила організації технологічних процесів і гігієнічні вимоги до виробничого обладнання.

·         Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань.

·  ГОСТ 12.1.005-88. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони".

·  ГОСТ 12.1.007-76 ССБТ. Шкідливі речовини. Класифікація і загальні вимоги безпеки.

·  СНіП 2.04.05-91 "Опалення, вентиляція і кондиціонування повітря. Норми проектування" та ін.

Вимоги, що містяться в санітарних нормах і правилах конкретизовані в методичних вказівках, рекомендаціях та інструкціях, які видає МОЗ. Окрім основних державних документів санітарного законодавства об’єкти господарювання мають дотримуватися санітарних норм та правил галузевого та відомчого призначення.

Оцінка умов праці має включати сукупну дію всіх елементів виробничого середовища на організм людини. Із цією метою необхідно провести аналіз умов праці в рамках кожного структурного підрозділу підприємства та розробити систему профілактичних заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці. В межах одного підприємства за класом шкідливості можуть бути різні умови праці.

Шкідливі речовини в повітрі робочої зони. Чистим вважається повітря, не забруднене твердими, рідкими та газоподібними речовинами і газами, які змінюють його природний склад. Згідно з рекомендаціями Спілки німецьких інженерів (УОІ) чисте повітря має такий склад:

У чистому повітрі є шкідливі гази, такі, як оксид вуглецю, озон, водень, оксид та діоксид азоту та деякі інші, які не позначаються негативно на здоров'ї людей, тварин та всієї флори і фауни Землі через незначну їх концентрацію. Тверді, рідкі або газоподібні речовини будь-якого ряду і походження, що потрапляють у повітря і змінюють його природний склад, називають емісіями (забруднення техногенного походження).

За токсичною дією шкідливі речовини поділяють на:

-  загальнотоксичні або загальносоматичні речовини – речовини, які діють на центральну нервову систему, кров і кровотворні органи (сірководень (H₂S), ароматичні вуглеводні, чадний газ (СО), ціаністий водень (HCN), хлор (Cl₂), бром (Br₂)). За концентрацією цих речовин у повітрі повинен бути забезпечений безперервний контроль із сигналізацією про перевищення гранично допустимих концентрацій;

-  подразнюючі речовини – речовини, які діють на слизові оболонки очей, носа, гортані, шкіри (пари кислот, лугів, оксид Нітрогену (NO₂), оксиди Сульфуру (SO₂ і SO₃), тощо);

-  сенсибілізуючі або алергени (від лат. sensibilis – чутливий) – речовини, які призводять до виникнення алергії (альдегіди, ароматичні нітро-, нітрозо-, аміносполуки, зокрема, акрилонітрил, берилій, нікель, хлорофос);

-  канцерогенні або бластомогенні речовини – речовини, що призводять до виникнення ракових пухлин. Це продукти перегонки нафти і кам’яного вугілля (похідні антрацену, бензопірен, мазути, гудрони, бітуми, асфальти, мастила, дьоготь, бензол, хлористий вініл), пил азбесту, миш'як (As), меркурій (Hg), плюмбум (Pb), цинк (Zn), молібден (Mo), нікель (Ni), радіоактивні речовини;

-  мутагенні речовини – речовини, які призводять до зміни спадкової інформації (Pb, Mn, радіоактивні речовини);

-  такі, що пригнічують репродуктивну функцію (меркурій, плюмбум, манган (Mn), радіоактивні сполуки, хлоропрен, нікотин).

У відповідності до ГОСТу 12.1.007-76 за ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (табл.1):

Таблиця 1.

Класифікація шкідливих речовин за ступенем дії на організм людини

Клас	Назва	ГДК, мг/м33	Летальна концентрація в повітрі, мг/м3	Приклади
1	Надзвичайно небезпечні	<0,1	<500	Бензопірен, меркурій, плюмбум, берилій, манган, фосген, свинець, ртуть, чадний газ та ін.
2	Високонебезпечні	0,1…1	500…5000	Нітроген діоксид (NO2), бензен, сірководень, гідроксид натрію (NaOH) соляна та сірчана  кислоти, бензол, хлор та ін.
3	Помірно небезпечні	1,1…10	5001…50000	Kсилол, сірчистий газ (SO2), метанол, кислота оцтова, ксилол та ін
4	Малонебезпечні	>10	>50000	Аміак (NH3), чадний газ, бензин, етанол, ацетон

Залежно від ступеня токсичності, фізико-хімічних властивостей, шляхів проникнення до організму, санітарні норми встановлюють гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони виробничих приміщень, перевищення яких неприпустиме. Робочою зоною вважається простір заввишки 2 м над рівнем підлоги або робочої площини, на якій розташовані місця постійного або тимчасового перебування працюючих.

Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людей,  тварин,  рослин,  визначення  ступеня  забрудненості  довкілля  крім гранично  допустимих  концентрацій  шкідливих  речовин  (полютантів) (ГДК) користуються  також такими  поняттями,  як:   гранично  допустимі  викиди  (ГДВ),  максимально  допустимий  рівень (МДР),  тимчасово  погоджені  викиди (ТПВ)  тощо. Для речовин, які не мають ГДК, встановлені орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ).

Вміст шкідливих речовин у повітрі, яке надходить у виробниче приміщення не повинен перевищувати 0,3 ГДК. У державних стандартах наведено більше 700 речовин, для яких встановлені значення ГДК. При одночасному знаходженні у повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин односпрямованої дії, близьких за хімічним складом і характером біологічної дії на людину, для визначення можливості працювати в цій зоні користуються такою залежністю:

, де Сn – концентрації шкідливих речовин у повітрі, мг/м3; ГДКn – гранично допустимі концентрації відповідних шкідливих речовин, мг/м3.

Приклади речовин односпрямованої дії: оксид вуглецю і оксид азоту, сірчаний газ і сірчаний водень або інші вуглеводневі сполуки.

Газове і парове забруднення. Багато промислових підприємств України мають справу з процесами, які пов'язані з утворенням або використанням таких газів, як оксид (СО) та діоксид вуглецю (СО₂), аміак (NН₃), сірчистий водень (Н₂S), діоксид сірки (SО₂) та ін. Особливо небезпечним в цьому переліку слід вважати СО₂. Цей газ утворюється в процесі бродіння сировини, що містить вуглеводи та деякі інші речовини, які розкладаються під дією мікроорганізмів (дріжджів), утворюючи діоксид вуглецю та інші сполуки, а також при горінні різних видів пального.

Інтенсивність праці та параметри мікроклімату впливають на стан людини, що працює в загазованому шкідливими речовинами приміщенні. Посилена дихальна діяльність призводить до поглинання підвищених доз повітря, а разом з ним і шкідливих речовин; високі температури повітря посилюють шкідливу дію отрут на організм людини.

Контроль вмісту у повітрі шкідливих газів та пари. Контроль проби повітря виконується в зоні дихання людини з врахуванням місць утворення шкідливих речовин і шляхів, якими вони потрапляють в робочу зону. Кількість проб та методів контролю визначається санітарними нормами та органами санітарного нагляду. У приміщеннях, де присутні речовини 1-го класу небезпеки та де може бути аварійний викид, повинен запроваджуватись безперервний контроль. Для інших випадків – періодичний.

Методи контролю вмісту хімічних речовин у повітрі поділяються на три групи:

1) індикаторні методи хімічного аналізу з використанням газоаналізаторів УГ-1, УГ-2, ГХ-4 та подібних до них аналізаторів, що працюють на принципі кольорової реакції між індикаторним порошком і досліджуваним газом або парою, які прокачуються разом з повітрям через індикаторну трубку, заповнену реагентом. За інтенсивністю зміни кольору або за об'ємом прореагованого порошку визначають концентрацію досліджуваної речовини;

2) санітарно-хімічні методи - колориметричний, фотоколориметричний, хроматографічний, нефелометричний та ін. Здебільшого вони є лабораторними, потребують спеціальних знань і підготовки, коштовні. Їх перевага - точність визначення концентрації вимірюваної речовини.

3) безперервно-автоматичні методи - автоматично контролюють і сигналізують про наявність у повітрі відповідних концентрацій шкідливої речовини. Для цього призначені газоаналізатори і газосигналізатори. Вони працюють на принципі зміни електричних властивостей речовини (електричного опору, електропровідності, електричної ємності) при хімічній реакції або при розчиненні в ній шкідливої речовини, яка контролюється. За зміною електричних властивостей встановлюються значення концентрації шкідливої речовини.

Пилове забруднення повітря. Пил – основний шкідливий чинник на багатьох промислових підприємствах, обумовлений недосконалістю технологічних процесів. Природний пил знаходиться в повітрі у звичайних умовах мешкання людини в межах концентрацій 0,1-0,2 мг/м³, в промислових центрах, де діють великі підприємства, він не буває нижче 0,5 мг/м³, а на робочих місцях запиленість повітря іноді сягає 100 мг/м³. Значення ГДК для нейтрального пилу, що не має отруйних властивостей, дорівнює 10 мг/м³.

Промисловий пил класифікується за різними ознаками:

-   за походженням – органічний (рослинний, тваринний, штучний пил) і неорганічний (мінеральний, металевий пил) та змішаний (присутність часток органічного та неорганічного походження);

-   за способом утворення – дезінтеграційний (подрібнення, різання, шліфування і т. п.), димовий (сажа та частки речовини, що горить) та конденсаційний (конденсація в повітрі пари розплавлених металів);

-   за токсичною дією на організм людини – нейтральний (нетоксичний для людини пил) та токсичний (отруюючий організм людини);

-   за дисперсністю (грубодисперсним (розмір часток понад 50 мкм), середньодисперсним (10-50 мкм) і дрібнодисперсним (менше 10 мкм)).

До складу пилу можуть входити важкі метали (свинець, кадмій). Основними джерелами їх викиду до атмосфери є: металургійна галузь, теплоенергетика, автотранспорт. Так, наприклад, вміст свинцю в повітрі міст США сягає 4,5 мкг/м³, а в сільських районах – 0,1-0,5 мкг/м³ (ГДК = 3 мкг/м³). Сполуки кадмію найбільшу концентрацію мають у Західній Європі – 1,6 мг/м³.

Санітарними нормами проектування промислових підприємств (СН 245-71) та ГОСТ 12.1.005-88 (Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони) встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих аерозолів, які не мають згубної дії на організм людини.

Для оцінки запиленості повітряного середовища даного приміщення і встановлення правильних методів боротьби з пилом необхідно знати концентрацію пилу в повітрі (мг/м³), ступінь дисперсності (розміри часток пилу), хімічний склад, розчинність і токсичність, а також їхню форму.

Для відокремлення пилу від повітря застосовуються різні фільтри, які затримують пилові частинки розміром до 0,1 мкм і більше, залежно від розміру пор фільтра. Матеріал фільтрів може бути різним в залежності від його призначення: целюлоза, синтетичні матеріали, азбест (для визначення горючих частинок пилу). Також застосовуються комбіновані фільтри. Випускаються спеціальні фільтри, просичені імерсійним мастилом, що робить їх прозорими – це і дозволяє додатково робити мікроскопічні дослідження пилу.

Очищення від газів відбувається шляхом сорбції - хемосорбції, абсорбції, але найчастіше адсорбції – поглинання, наприклад, активованим вугіллям шкідливої речовини), дожигу і нейтралізації (Адсорбція – процес поглинання газів чи парів поверхнею твердих речовин. Дожиг застосовується для перетворення токсичних сумішей газів у нетоксичні чи малотоксичні).

Пилоочистка здійснюється за допомогою спеціальних очисних пристроїв і споруд: фільтрів, пилоосаджувальних камер, циклонів, вихрових пристроїв, скруберів, барботажних і пінних установок, електрофільтрів.

Найпростішим способом зменшення кількості як осілого, так і завислого пилу є вологе збирання в приміщенні та проведення вентиляції.

Методи нормалізації складу повітря робочої зони.

1. Запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення з'єднань, люків та отворів, удосконалення технологічного процесу.

2. Видалення шкідливих речовин, що потрапляють у повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів.

3. Застосування засобів захисту людини.

Особливі вимоги висуваються до приміщень, де проводяться роботи зі шкідливими речовинами, що пилять. Так, підлога, стіни, стеля повинні бути гладкими, легко митися. В цехах, де виділяється пил, регулярно роблять вологе або вакуумне прибирання.

В приміщеннях, де не можна створити нормальні умови, що відповідають нормам ГДК, застосовують засоби індивідуального захисту.

Санітарно-захисні зони. Між промисловими підприємствами і житловими районами створюють відповідні санітарно-захисні зони, ширина яких залежить від класу шкідливості виробничих процесів.

Санітарно-захисна зона (СЗЗ) - територія навколо потенційно небезпечного підприємства, в межах якої заборонено проживання населення та ведення господарської діяльності, розміри якої встановлюються проектною документацією відповідно до державних нормативних документів.

Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових та електромагнітних хвиль, електронних полів, йонізуючих випромінювань, тощо для захисту населення від впливу цих несприятливих виробничих чинників, величина яких на межі санітарно-захисної зони не повинна перевищувати гігієнічних нормативів, встановлених для населених місць.

Величина санітарно-захисної зони підприємств визначається потужністю об’єкта й характером шкідливих і небезпечних виробничих чинників.

Основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класифікація підприємств, виробництв та об'єктів, що наведена у додатку № 4 до "Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів"- ДСП 173-96 - (табл. 1) і Санітарних нормах проектування промислових підприємств (СН 245-71):

Таблиця 1.

Розміри санітарно-захисних зон

Клас підприємств	1	2	3	4	5
Шрина санітарно-захисної зони, м	1000	500	300	100	50

Для підприємств хімічної галузі може бути до 3000 м.

Санітарно-захисна зона для підприємств та об’єктів, що проектуються з впровадженням нової технології або реконструюються, може бути збільшена при необхідності та належному техніко-економічному й гігієнічному обгрунтуванні, але не більше, ніж у 3 рази у випадках:

- при малій ефективності очисних споруд;

- неможливості знизити надходження в навколишнє середовище хімічних речовин, електромагнітних та йонізуючих випромінювань та інших шкідливих чинників до меж, встановлених нормативами;

- при несприятливому напрямку вітру та за інших несприятливих погодніх умов;

- у випадках розміщення житлової забудови з підвітряної сторони стосовно об'єкта, у зоні можливого забруднення атмосфери;

- при будівництві нових, недостатньо вивчених, шкідливих у санітарному розумінні об'єктів.

Якщо трикратне збільшення санітарно-захисної зони не забезпечує припинення впливу підприємства на стан навколишнього середовища та здоров’я населення, необхідно приймати рішення про зміну технології ви­робництва, що передбачає зниження викидів шкідливих речовин до атмосфери, його перепрофілювання або закриття.

Розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництв, підприємств та інших виробничих об’єктів з новими технологіями, а також зміни цих зон (збільшення чи зменшення) затверджуються при належному обґрунтуванні Головним державним санітарним лікарем України.

У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення:

- житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ;

- дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально- профілактичних та оздоровлювальних установ загального і спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів;

- спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств;

- охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі.

Не допускається використання для вирощування сільськогосподарських культур, пасовищ для худоби земель санітарно-захисної зони підприємств, які забруднюють навколишнє середовище високотоксичними речовинами та речовинами, що мають віддалену дію (солі важких металів, канцерогенні речовини, діоксини, радіоактивні речовини тощо). Можливість сільськогосподарського використання земель санітарно-захисних зон, що не забруднюються вищепереліченими речовинами, необхідно визначати за погодженням з територіальними органами Мінсільгосппроду і Міністерства охорони здоров’я України.

У промислові райони, відділені від сільської території санітарно-захисною зоною шириною 1000 м і більше не слід включати підприємства харчової, медичної, легкої та інших видів промисловості, на продукцію яких і умови праці робітників можуть негативно впливати викиди виробництв високого класу шкідливості.

У санітарно-захисній зоні допускається розташовувати:

- пожежні депо, лазні, пральні, гаражі, склади (крім громадських та спеціалізованих продовольчих);

- будівлі управлінь, конструкторських бюро, навчальних закладів;

- виробничо-технічні навчальні заклади без гуртожитків, магазини, підприємства громадського харчування, поліклініки, науково-дослідні лабораторії, пов’язані з обслуговуванням даного та прилеглих підприємств;

- приміщення для чергового аварійного персоналу та добової охорони підприємств за встановленим списковим складом;

- стоянки для громадського та індивідуального транспорту;

- місцеві та транзитні комунікації, ЛЕП, електростанції, нафто- і газопроводи;

- свердловини для технічного водопостачання, водоохолоджувальні споруди, споруди для підготовки технічної води;

- каналізаційні насосні станції, споруди оборотного водопостачання;

- розсадники рослин для озеленення підприємств та санітарно-захисної зони.

Під час планування захисних зон необхідно враховувати, що одним з найважливіших чинників захисту повітряного середовища населеного пункту є його озеленення газостійкими деревинно-чагарниковими породами.

Захисне озеленення санітарно-захисних зон деревинно-чагарниковими насадженнями повинно займати площу:

- для зон шириною до 300 м – не менше 60%;

- для зон шириною від 300 до 1000 м – не менше 50%;

- для зон шириною від 1000 до 3000 м – не менше 40%.

Рослини, використовувані для озеленення санітарно-захисних зон, повинні бути ефективними в санітарному розумінні й досить стійкими до забруднення атмосфери і ґрунтів промисловими викидами. Під час проектування озеленення варто надавати перевагу створенню змішаних деревинно-чагарникових насаджень. При цьому не менше 50% від загальної кількості дерев повинна займати головна деревна порода, що має найвищий показник санітарно-гігієнічної ефективності та є життєздатною в конкретних погодно-кліматичних і токсикологічних для даного об'єкта умовах.

Перелік застосовуваних для озеленення рослин наведено у спеціальних таблицях "Асортимент дерев і чагарників для озеленення санітарно-захисних зон промислових підприємств", "Асортимент газонних трав" і "Географічні зони застосування асортименту дерев і чагарників".

Проектування озеленення також має на меті створення оптимальних умов для провітрювання територій. Для цього створюють коридори провітрювання. Як коридори можуть використовуватися автомобільні й залізничні траси, лінії електропередач, водойми та інші ділянки відкритого простору. Коридори повинні бути спрямовані в протилежну сторону від житлових забудов.

Територія об'єкта також повинна мати ділянки озеленення, що складають 10-15% від загальної площі об'єкта. Призначенням зелених насаджень на території об'єкта є, насамперед, їхня рекреаційна роль.

3.  Методи регулювання параметрів повітряного середовища. Вимоги до систем санітарно-гігієнічного забезпечення.

Методи регулювання параметрів повітряного середовища є невід'ємною частиною загальнодержавного підходу до керування навколишнім середовищем відповідно до стандарту ДСТУ ІSO 14001-97 (Системи управління навколишнім середовищем).

Методи керування якістю повітряного середовища можуть бути класифіковані за рівнем значимості:

¨ глобальний — "безвідходні" і передові технології, нові види палива й енергії, нові типи двигунів, міжнародне квотування викидів різних інгредієнтів, міжнародні угоди в галузі екологічного аудиту й ін.;

¨ регіональний — організаційно-планувальні (вибір території і розташування промислових об'єктів);

-   організаційно-економічні (ліцензування діяльності, регіональне квотування викидів, установлення плати за викиди, штрафні санкції, страхування екологічних ризиків, пільги);

-   нормативно-правові (установлення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у повітряному середовищі, установлення гранично допустимих викидів, нормування технологічних викидів, вимоги до інвентаризації викидів);

-   вибір технологій, палива, застосування ефективних методів очищення й уловлювання забруднюючих речовин;

¨ підприємства – зниження викидів у джерелі утворення (технологічні методи, вибір устаткування і рівень його обслуговування, автоматизація  технологічних процесів, придушення шкідливих речовин у зоні утворення, герметизація устаткування, уловлювання забрудненого повітря й ефективне очищення його, вентиляція, контроль якості повітряного середовища, відбір персоналу і контроль стану його здоров'я);

¨ на робочому місці – герметизація (локалізація) робочого місця і створення в ній нормальних параметрів повітряного середовища, застосування засобів індивідуального захисту, організаційні методи роботи.

Для сучасного підприємства найбільш розповсюдженим інженерним методом впливу на атмосферу є організація повітрообміну (вентиляція) у приміщеннях, а також локалізація джерел викидів з наступним видаленням забрудненого повітря і його очищенням (аспірація).

Вимоги безпеки під час експлуатації систем вентиляції.

При влаштуванні вентиляції необхідно виконувати вимоги СНіП 2.04.05-91 "Опалення, вентиляція і кондиціонування повітря. Норми проектування".

Конструкція обладнання повинна забезпечувати безпечну роботу в разі дотримання вимог експлуатаційної документації, в яких повинно бути встановлено перелік неполадок, через які забороняється його подальша експлуатація.

Наявність в конструкції обладнання гострих країв та кутів, які можуть стати джерелом травматизму людей під час його експлуатації та ремонту, не допускається.

Обертові частини обладнання згідно з ГОСТ 12.2.062 повинні мати захисні огорожі, пофарбовані у сигнальний колір згідно з ГОСТ 12.4.026. Повинен бути позначений напрям обертання.

Рівні шуму, створювані обладнанням та вентиляційною системою на робочих місцях, не повинні перевищувати значень, встановлених ДСТУ 2867.

Рівні вібрації обладнання та вентиляційних систем під час роботи не повинні перевищувати значень, встановлених ГОСТ 12.1.012.

В конструкції обладнання застосування матеріалів, що містять азбест, не допускається.

Вентиляційні системи не повинні збільшувати вибухову і пожежну небезпеку, не повинні сприяти розповсюдженню вибуху, пожежі і продуктів згорання в інші приміщення і будівлі (споруди). На випадок виникнення пожежі необхідно передбачати в приміщеннях, які обладнані установками автоматичного пожежогасіння чи автоматичної пожежної сигналізації, автоматичного, а в інших приміщеннях - ручного вимикання вентиляційних систем, які обслуговують ці будівлі або приміщення, крім систем подачі повітря в тамбур-шлюзи приміщень категорії А і Б згідно з планом ліквідації аварії.

Приміщення для обладнання витяжних вентиляційних систем необхідно відносити до категорії вибухопожежонебезпечних тих приміщень, які вони обслуговують. Приміщення для вентиляційного обладнання повинні закриватись на замок, а на дверях мають бути таблички з написами, які забороняють вхід стороннім особам і вказують категорію приміщення. Не допускається зберігання в цих приміщеннях матеріалів, інструментів та інших сторонніх предметів. Профілактичні огляди приміщень для вентиляційного обладнання, що обслуговують приміщення з виробництвами категорії А, Б і В, повинні проводитися не рідше одного разу в зміну.

Прокладати труби з легкозаймистими і горючими рідинами, газами через приміщення для вентиляційного обладнання забороняється.

Приміщення для вентиляційного обладнання повинні мати штучне освітлення, а також вільний доступ до встановленого в них обладнання для обслуговування і ремонту.

У приміщеннях для обладнання витяжних систем слід передбачати витяжну вентиляцію з однократним повітрообміном за одну годину. У приміщеннях для обладнання припливних систем слід передбачати припливну вентиляцію з двократним повітрообміном за одну годину, використовуючи обладнання в приміщенні або окремі системи.

У приміщеннях для вентиляційного обладнання вивішуються схеми вентиляційних систем з позначенням приміщень, які вони обслуговують.

На підприємствах повинні бути призначені особи, відповідальні за безпечну експлуатацію систем вентиляції, які пройшли навчання та перевірку знань у відповідності до Типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань робітників з питань охорони праці (ДНАОП 0.00-4.12-05) і мати допуск до самостійної роботи. Особа, яка відповідає за технічний стан та справність вентиляційних систем, зобов'язана забезпечити додержання вимог пожежної безпеки згідно з НАПБ А.01.001-2014 (Правила пожежної безпеки в Україні), під час їх експлуатації.

Санітарні вимоги до території, водопостачання та каналізації.

Вимоги до території. Вибір земельної ділянки для будівництва або реконструкції підприємств повинен бути погоджений з органами Держсанепіднагляду та іншими організаціями у встановленому порядку.

При будівництві промислових об’єктів використовують СН 245-71 "Санітарні норми проектування промислових підприємств", СНіП, ДБН та інші документи, в яких викладені вимоги виробничої санітарії до території і робочих місць у виробничих приміщеннях.

При проектуванні промислових підприємств враховують технологію виробництва, архітектурно-планувальні рішення виробничих приміщень, розв’язку транспортних систем, благоустрій території та інші вимоги, без яких жоден проект не може бути прийнятий до виконання.

Територія підприємства має відповідати вимогам щодо розміщення виробничих і допоміжних будівель з технологічної точки зору, а з гігієнічної — мати відносно рівну поверхню й нахил, що забезпечує відвід поверхневих і стічних вод, задовільне сонячне опромінення й природне освітлення та провітрювання.

При виборі території для будівництва враховують напрям панівних вітрів, погодно-кліматичні умови, відстань до житлової зони та ін. Цехи зі шкідливими умовами виробничого процесу розміщують з підвітряного боку відносно вітрів панівного напрямку (звернені у той бік, звідки не дме вітер).

Оцінюючи територію підприємства, враховують рівень стояння ґрунтових вод, чистоту ґрунтів, можливість благоустрою і проведення заходів щодо захисту навколишнього середовища від шкідливих і небезпечних викидів.

Вимоги СН, ДБН не допускають розміщувати об’єкти у місцях, де рівень ґрунтових вод менше 1,3 м від дна підземних споруд, що проектуються, а також у зонах можливого затоплення паводковими водами.

Для збору та тимчасового зберігання покидьків, сміття повинні бути встановлені водонепроникні сміттєзбірники, контейнери об'ємом не більше дводенного накопичення відходів, з кришками, на бетонованому або асфальтованому майданчику, площа якого повинна бути не менше 1 м². Розміщення сміттєзбірників від підприємства і від житлових будинків має бути не ближче 25м, очищення контейнерів повинно проводитися за мірою заповнення, але не рідше 1 разу на 2 дні, з подальшою дезінфекцією у весняно-літній період року 10% розчином хлорного вапна або іншими дозволеними службами Держсанепіднагляду деззасобами. Вивіз сміття з приймачів слід здійснювати спеціальним транспортом, використання якого для перевезення сировини і готової продукції забороняється.

Основні вимоги до водопостачання та каналізації. Виробничі приміщення повинні бути обладнані системами виробничого, протипожежного та господарсько-питного водогонів, господарсько-побутовою та виробничою каналізацією. Винятком є невеликі виробництва (з кількістю працюючих до 25 осіб у зміну), що розміщені в районах без центральної системи водогону та каналізації.

При проектуванні систем водопостачання та каналізації необхідно впроваджувати найбільш прогресивну технологію і устаткування для підготовки та подачі води, відведення та очистки промислових стоків, забезпечувати найменшу забрудненість стічних вод, можливість утилізації та використання відходів виробництва.

Водопостачання підприємств повинно проводитися приєднанням їх до централізованої мережі водопроводу, а за відсутності його - пристроєм внутрішнього водопроводу від артезіанських свердловин. Якість води, використовуваної для технологічних, питних і господарсько-побутових потреб, має відповідати вимогам санітарних правил і норм (СанПіН 2.1.4.1074-01 "Питна вода. Гігієнічні вимоги до якості води централізованих систем питного водопостачання. Контроль якості" або СанПіН 2.1.4.544 -96 "Гігієнічні вимоги до якості питної води при нецентралізованому водопостачанні").

Для системи гарячого водопостачання повинна використовуватися вода, що відповідає санітарним вимогам до питної води. Забороняється використання гарячої води із системи водяного опалення для технологічних процесів, санітарної обробки обладнання та приміщень. На випадок відсутності гарячої води необхідно передбачати встановлення електрокип'ятильників, водонагрівачів для забезпечення підприємств гарячою проточною водою в достатньому обсязі.

Каналізація. Пристрій системи каналізації підприємств повинно відповідати вимогам СНіП "Каналізація. Зовнішні мережі та споруди", "Внутрішній водопровід і каналізація будинків". Каналізація, що служить для відведення стічних вод, розділяється на виробничу, господарсько-побутову та зливову. Каналізаційні системи складаються з приймальних пристроїв (лотки, раковини), каналізаційних мереж, станції перекачки, очисних споруд та допоміжних пристроїв.

Для видалення виробничих і господарсько-побутових стічних вод підприємства повинні бути приєднані до загальноміської каналізації або мати самостійну каналізацію та очисні споруди. Внутрішня система каналізації виробничих та господарсько-побутових стічних вод повинна бути роздільною з самостійним випуском у дворову мережу. Забороняється скидання у відкриті водойми виробничих і побутових вод без відповідного очищення, а також у поглинаючі колодязі, щоб запобігти забрудненню водоносних шарів грунту.

На багатьох підприємствах здійснюється оборотна система водопостачання, при якій забруднена виробнича вода після очищення знову надходить для потреб технологічних процесів. Спуск незабруднених виробничих стічних вод (наприклад, з системи охолодження) допускається у зливну каналізацію, що призначена для стікання атмосферних опадів.

Для багатьох підприємств допускається спуск стічних вод, що вміщують шкідливі речовини, після відповідної обробки, у міську каналізаційну мережу, якщо концентрація шкідливих речовин у суміші стічних вод підприємства та міських стічних вод не перевищує встановлених норм.

Забороняється зливати в каналізаційну мережу толуол, ацетон, бензин, мінеральні мастила. На дільницях шліфування, полірування та при застосуванні мокрих способів оброблення пилових матеріалів стічні води повинні надходити до системи загальної каналізації через відстійники. На окремих дільницях каналізаційних мереж необхідно розташовувати пристрої для вловлювання нафтопродуктів.

4. Вимоги до безпеки виробничого обладнання та виробничих процесів.

Вимоги до безпеки виробничого обладнання та виробничих процесів встановлені в системі стандартів безпеки праці (ССБП) (ГОСТ 12.2.003-91, ГОСТ 12.2.049-80, ГОСТ 12.2.061-81, ГОСТ 12.2.064-81 та ін), а також у будівельних нормах і правилах (БНіП).

Нормативним документом "ГОСТ 12.2.003-74 ССБП. Устаткування виробниче. Загальні вимоги безпеки" встановлено, що безпека виробничого обладнання забезпечується:

¨ вибором принципів дії, джерел енергії, параметрів робочих процесів;

¨ мінімізацією енергії, що споживається чи накопичується;

¨ застосуванням вмонтованих в конструкцію засобів захисту та інформації про можливі небезпечні ситуації;

¨ застосуванням засобів автоматизації, дистанційного керування та контролю;

¨ дотримання ергономічних, обмеженням фізичних і нервово психологічних навантажень працівників.

Виробниче обладнання, при роботі як самостійно, так і в складі технологічних комплексів, повинно відповідати вимогам безпеки протягом всього періоду його експлуатації.

Однією із складових безпеки виробничого обладнання є конструкція робочого місця, його розміри, взаємне розміщення органів управління, засобів відображення інформації, допоміжного обладнання тощо.

При розробці конструкції робочого місця слід дотримуватись вимог ГОСТ 12.2.032-78, ГОСТ12.2.033-84, ГОСТ12.2.049-80, ГОСТ12.2.061-81 та інших чинних нормативів. При цьому розміри робочого місця і його елементів мають забезпечувати виконання операцій в зручних робочих позах і не ускладнювати рухи працюючих. Перевагу слід віддавати виконанню робочих операцій в сидячому положенні або чергуванні положень сидячи і стоячи, якщо виконання робіт не вимагає постійного переміщення працівника. Конструкція крісла і підставки для ніг мають відповідати ергономічним вимогам.

Основними вимогами безпеки до технологічних процесів є:

- усунення безпосереднього контакту працюючих з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією та відходами виробництва, що є вірогідними чинниками небезпек;

- заміна технологічних процесів та операцій, що пов'язані з виникненням небезпечних та шкідливих виробничих чинників, процесами і операціями, за яких зазначені чинники відсутні або характеризуються меншою інтенсивністю;

- комплексна механізація та автоматизація виробництва, застосування дистанційного керування технологічними процесами і операціями при наявності небезпечних та шкідливих виробничих чинників;

- герметизація обладнання;

- застосування засобів колективного захисту працюючих;

- раціональна організація праці та відпочинку з метою профілактики монотонності й гіподинамії, а також обмеження важкості праці;

- своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих чинників на окремих технологічних операціях;

- впровадження систем контролю та керування технологічним процесом, що забезпечують захист працюючих та аварійне відключення виробничого обладнання;

- своєчасне видалення і знешкодження відходів виробництва, що є джерелами небезпечних та шкідливих виробничих чинників, забезпечення пожежної й вибухової безпеки.

До чинників, що визначають умови праці, відносяться також раціональні методи технології та організації виробництва. Зокрема, велику роль відіграє зміст праці, форми побудови трудових процесів, ступінь спеціалізації працюючих при виконанні виробничих процесів, вибір режимів праці та відпочинку, дисципліна праці, психологічний клімат у колективі, організація санітарного й побутового забезпечення працюючих.

У формуванні безпечних умов праці велике значення має врахування медичних протипоказань до використання персоналу в окремих технологічних процесах, а також навчання й інструктаж з безпечних методів проведення робіт. До осіб, які допущені до участі у виробничому процесі, ставляться вимоги щодо відповідності їх фізичних, психофізичних і, в окремих випадках, антропометричних даних характеру роботи. Перевірка стану здоров'я працюючих має проводитися як при допуску їх до роботи, так і періодично згідно з чинними нормативами. Періодичність контролю за станом їх здоров'я повинна визначатися залежно від небезпечних та шкідливих чинників виробничого процесу в порядку, встановленому Міністерством охорони здоров'я.

5. Особливості заходів електробезпеки на підприємствах.

Електробезпека - це система організаційних та технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.

Найбільша кількість випадків електротравматизму, в тому числі зі смертельними наслідками, стається при експлуатації електроустановок напругою до 1000 В, що пов'язано з їх поширенням і відносною доступністю практично для кожного, хто працює на виробництві.

Основними причинами електротравматизму на виробництві є:

-  випадкове доторкання до неізольованих струмопровідних частин електроустаткування;

-  використання несправних ручних електроінструментів;

-  застосування нестандартних або несправних переносних світильників напругою 220 чи 127 В;

-  робота без надійних захисних засобів та запобіжних пристосувань;

-   доторкання до незаземлених корпусів електроустановок, що опинилися під напругою внаслідок пошкодження чи пробою ізоляції;

-  недотримання правил будови, улаштування, безпечної експлуатації електроустановок та правил експлуатації електрозахисних засобів тощо.

Безпечна експлуатація електроустановок забезпечується:

-  конструкцією електроустановок;

-  технічними способами та засобами захисту;

-  організаційними та технічними заходами.

Конструкція електроустановок повинна відповідати умовам їх експлуатації та забезпечувати захист персоналу від можливого доторкання до рухомих та струмовідних частин, а устаткування - від потрапляння всередину сторонніх предметів та води.

Технічні способи та засоби захисту. Технічні способи та засоби захисту (ТСЗЗ) поділяють на:

1) ТСЗЗ при нормальних режимах роботи електроустановок (ізоляція струмовідних частин, забезпечення недоступності неізольованих струмовідних частин, попереджувальні сигналізація, знаки та написи, застосування малих напруг, захисне розділення електромереж, вирівнювання потенціалів);

2) ТСЗЗ при переході напруги на металеві нормально неструмовідні частини електроустановок (захисні заземлення, занулення, вимикання);

3) електрозахисні засоби та запобіжні пристосування (ізолюльвані - діелектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки; огороджувальні - щити, бар’єри, переносні огорожі та запобіжні - запобіжні пояси, драбини, „кігті”).

Організаційні та технічні заходи. Для забезпечення безпеки робіт з діючим електроустаткуванням належить виконувати наступні організаційні заходи:

- призначення осіб, які відповідають за організацію та проведення робіт;

- оформлення наряду чи розпорядження на проведення робіт;

- організація нагляду за проведенням робіт;

- оформлення закінчення робіт, перерв у роботі, переведення на інші робочі місця.

До технічних заходів, які необхідно виконувати для забезпечення безпеки робіт з електроустаткуванням належать:

1) при проведенні робіт зі зняттям напруги в діючих електроустановках чи поблизу них:

- вимкнення установки (частини установки) від джерела живлення електроенергії;

- механічне блокування приводів апаратів, які здійснюють вимкнення, зняття запобіжників, від’єднання кінців лінії, яка здійснює електропостачання та інші заходи, що унеможливлюють випадкову подачу напруги до місця проведення робіт;

- встановлення знаків безпеки та захисних огорож біля струмопровідних частин, що залишаються під напругою і до яких в процесі роботи можливе доторкання або наближення на недопустиму відстань;

- встановлення заземлення (ввімкнення заземлювальних ножів чи встановлення переносних заземлень);

- огородження робочого місця та вивішування плакатів безпеки;

2) при проведенні робіт без зняття напруги на струмовідних частинах та поблизу них :

- виконання робіт за нарядом не менш ніж двома працівниками зі застосуванням електрозахисних засобів;

- під постійним наглядом;

- із забезпеченням безпечного розташування працівників, використовуваних механізмів та пристосувань.

До роботи на електроустановках допускаються особи не молодші 18 років, які пройшли інструктаж та навчання з безпечних методів праці, перевірку знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади та кваліфікаційної групи з електробезпеки і які не мають протипоказів, визначених Міністерством охорони здоров’я України.

З метою профілактики професійних захворювань, нещасних випадків та забезпечення безпеки праці працівники, що обслуговують діючі електроустановки, в обов'язковому порядку проходять попередній (при прийнятті на роботу) та періодичні (термін обумовлений професією та характеристикою роботи) медичні огляди.